Матеріали: Конусний щуп, зерно, 5 мл суміші спирту соляною кислотою, пробірка з кормом, штатив, водяна баня, електроплитка, стакан фарфоровий, реактивний папір, кислоти, предметне скло, склянка з водою, борошно тваринного походження, кісткове, м'ясне, кров'яне, рибне, терези лабораторні.

До складу концентрованих кормів входять усі види зерна хлібних, злакових і бобових культур, продукти їх помелу, макухи, шроти, корми тваринного походження тощо. Від їх повноцінності,хімічного складу і санітарного стану залежать продуктивність, відтворювальна функція, нормальний перебіг фізіологічних процесів, резистентність та імунобіологічна реактивність організму, здоров'я тварин.

Санітарна якість концентрованих кормів визначається рядом факторів, основними з яких є: ураження грибами (в тому числі токсичними), обсіменіння збудниками інфекційних та інвазійних хвороб, засмічення насінням отруйних трав, пестицидами, механічними домішками (земля; пісок, глина, металеві і скляні предмети, каміння), пошкодження шкідниками та ін. Кожний із цих факторів окремо або в сукупності з іншими може спричинити зниження продуктивності, захворювання або загибель тварин.

Оглядають усю партію кормів, знайомляться з умовами їх зберігання, після чого беруть окремі проби, складаючи вихідні і середні зразки відповідно до державних стандартів: зерно — ГОСТ 10839-64, комбікорми — ГОСТ 13496.0-70, макухи, шроти — ГОСТ 13979.0-68, рибне борошно ― ГОСТ 7631-55, кормове борошно тваринного походження — ГОСТ 17681-72 (рис. 1).

Середню пробу зерна відбирають щупом різної конструкції (конусні, циліндричні, мішечні). При оцінці невеликої кількості зерна пробу беруть рукою з кожного мішка, автомобіля чи засіки з п'яти різних місць на трьох глибинах. Усі проби перемішують і близько 2 кг відправляють, для лабораторного аналізу. Крім того, близько 300 г зерна насипають у банку, щільно закривають корком (для визначення вологості).

а- віброкласифікатор РКФ-І; б - зернові щупи (1- конусний; 2 - ПЗ-3; 3- мішковий; 4 - конюшинний; 5- ПЗ-2; 6, 7- циліндричні); в - відбір середньої проби.

Кукурудзу в качанах відбирають до 5 % з кожного автомобіля або із семи місць сховища на глибині 10, 75 і 150 см від поверхні.

Свіжість зерна та його якість визначають за такими органолептичними показниками, як колір, запах і смак; при несприятливих умовах достигання, заготівлі та зберігання зерна вони можуть змінюватися.

Колір визначають вдень при розсіяному світлі на білому фільтрувальному папері. Цей показник характеризує природні властивості і свіжість зерна. Доброякісне зерно має гладеньку поверхню, природний блиск та колір. Плямистість, матовість, відсутність блиску, потемніння верхівок свідчить про незадовільні умови заготівлі і зберігання зерна.

Плівки та зерна вівса мають зеленкуватий колір при: збиранні недостиглого зерна, червонуватий — при його зігріванні на місцях зберігання. Зерно, що самозігрілося, може мати нальоти різних відтінків (білий, сірий, зелений, коричневий, чорний та ін.) внаслідок ураження грибами.

Запах. Здорове нормальне зерно має своєрідний слабкий природний запах внаслідок утворення різноманітних ароматичних речовин у процесі достигання. При тривалому зберіганні воно набуває комірного запаху, який не знижує якості корму. За несприятливих умов достигання, заготівлі і зберігання та під впливом мікробіологічних і біохімічних процесів, запах зерна змінюється на солодовий, медовий, кислий, плісенево-тухлий, чи плісенево-гнильний.

Солодовий запах зумовлений життєдіяльністю мікроорганізмів. Колір такого зерна не змінений, однак воно є дефектним — першого ступеня зіпсованості.

Кислий запах спостерігається при,процесах бродіння, які відбуваються при підвищенні вологості зерна. Воно дефектне — першого ступеня зіпсованості.

Плісенево-тухлий запах виникає при розвитку грибів. Зовнішній покрив зерна втрачає блиск, темніє. Цей запах стійкий, не зникає при провітрюванні, митті, висушуванні і передається продуктам переробки. Зерно з таким запахом дефектне — другого ступеня зіпсованості.

Плісенево-гнильний запах має зерно, в якому в результаті розвитку гнильних бактерій і грибів відбувається розкладання білків, жирів і вуглеводів. Колір зерна темний, воно дефектне — третього ступеня зіпсованості.

Гнильний запах спричинює інтенсивний розвиток гнильної мікрофлори. Оболонка зерна почорніла, ендосперм коричневий. Відчувається запах аміаку. Таке зерно дефектне — четвертого ступеня зіпсованості.

Зерно третього і четвертого ступенів зіпсованості згодовувати тваринам не дозволяється, а першого і другого — можна використовувати тільки після лабораторного дослідження на наявність токсинів.

Зерно, пошкоджене мишами, має специфічний мишачий запах. При пошкодженні комірними шкідниками — набуває медового запаху.

Зерно легко сприймає найрізноманітніші запахи господарської діяльності людини, тому його зберігають на певній відстані від сильно пахучих речовин (керосин, медикаменти, деззасоби і т..п.).

Смак зерна визначають при розжовуванні. Свіже — молочно-солодкувате на смак. Зерно, що довго зберігалося, зіпсоване або пошкоджене довгоносиком, набуває гіркуватого присмаку. У пророслого чи промерзлого зерна цей присмак солодкуватий. Зерно, яке заготовляли вологим на смак кисле, зіпсоване — неприємно гостре, їдке або гнильне.

Вологість. Однією з основних причин псування зерна є підвищена його вологість. Приблизну вологість зерна визначають на місцях його зберігання. Сухе зерно при розжовуванні кришиться, вологе — плющиться та мнеться. При розрізанні ножем сухого зерна (вологість близько-15 %) половинки його розтріскуються; вологе (до 20 %) розрізається вільно, половинки залишаються на місці; сире (понад 20 %) — плющиться. У сухе зерно рука і щуп входять вільно, у сире (вологе) — через силу.

Визначення механічних домішок у зерні. Домішки (насіння інших культур, бур'янів, отруйних рослин, пошкоджене зерно, маточні ріжки, пісок, земля, шматки металу, стебла, стрижці) визначають шляхом вилучення їх з наважки 50—500 г (рис. 3.2, 3.3).

Визначення вмісту гальки. Наважку зерна близько 500 г просівають крізь сито з отворами діаметром 1,5 мм, відбирають гальку, зважують і вираховують її вміст у процентах. Для більшості видів _:зернових (крім кукурудзи) допускається наявність не більш як 1 % гальки.

Визначення домішок металу. Такі домішки потрапляють у зерно переважно при перевезенні його у вагонах насипом або автомобілями,а також при розвантаженні, заготівлі, сортуванні і обробці. У сховищах вони переважно осідають у нижні шари зерна. Тому згодовувати їх слід обережно. Визначають металодомішки в 1 кг зерна за допомогою підковоподібного магніту. Металеві предмети збирають з магніта, зважують з точністю до 0,0002 г і вираховують вміст цих домішок у міліграмах на 1 кг.

Визначення пошкодження зерна комірними шкідниками. Зернофураж, пошкоджений комірними шкідниками, набуває небажаних властивостей, які можуть негативно впливати на здоров'я тварин. Найчастіше зерно пошкоджується кліщами, жуками, дрібними павуками, молями (рис. 3.4). їх важко виявити неозброєним оком через незначні розміри, тому користуються лупою або малим збільшенням мікроскопа.

Наявність борошняних кліщів визначають так. Пробу корму масою 200—300 г розсипають тонким шаром на чорному полотні (40X40 см), добре освітлюють і нагрівають настільною лампою. Один край полотна обережно піднімають, внаслідок чого корм скочується вниз, а кліщі затримуються на ворсинках тканини. На темному фоні через лупу їх добре видно. Якщо в 1 кг корму виявляють до 20 кліщів, то ураженість відносять до першого ступеня, понад 20 — до другого, якщо ж кліщі утворюють суцільний шар — до третього ступеня.

Жуки та молі значно більші (завдовжки до 4 мм) від кліщів і їх можна виявити неозброєним оком. Для цього середню пробу просіюють вручну крізь набір сит (нижнє з отворами діаметром 1,5 мм). Проходи через сита протягом 10—20 хв відігрівають настільною лампою при температурі 25—30 °С, щоб викликати активізацію комах, які впали в холодове заціпеніння. Встановлюють види та кількість паразитів в 1 кг корму. Перший ступінь ураження характеризується вмістом 4-5 довгоносиків, другий — 5-10, третій — понад 10 особин.

Досліджують також і приховане пошкодження зерна довгоносиком. При визначенні засміченості корму окремо виділяють насіння бур'янів та отруйних трав. Якщо виявляють маточні ріжки, насіння в'язелю, гірчака рожевого, гірчака софори, геліотропа, триходесми, мишатника, кам'яну сажку в ячмені, тверду і мокру — в пшениці, то додатково відбирають наважку та визначають у ній вміст (%) шкідливих домішок. Залежно від виду насіння отруйних трав наважка може становити від 200 до 500 г.

Визначення маточних ріжків у зерні. Маточні ріжки уражують переважно жито та пшеницю. Якщо у пробі виявлено темно-фіолетові ріжки (до 15 мм), то визначають їх процентний вміст у наважці 400 г зерна. Для цього руками відбирають усі биті і цілі ріжки, зважують і визначають їх кількість з точністю до 0,01 %. Допускається вміст маточних ріжків у фуражному зерні до 0,1 %. Згодовування більш засміченого корму може, призвести до отруєння тварин.

Визначення кислотності зерна. При псуванні зерна відбувається розкладання органічних речовин з утворенням вільних кислот (жирних, оцтової, масляної, щавлевої, амінокислот). Чим більше зіпсоване зерно, тим більше у ньому кислот. За кислотністю судять про доброякісність зерна.

Кислотність виражають у градусах: 3,5-4,5° — початок процесу псування зерна; 5,5° — зерно не придатне для зберігання; 7,5° — зерно, не витримує зберігання; 9,5° — зерно зіпсоване.

Хід визначення. До 5 г розмеленого або розтертого у ступці зерна додають 40 мл дистильованої води, перемішують, вносять 5 крапель 1 %-го спиртового розчину фенолфталеїну і титрують 0,1 н. розчином гідроокису натрію до рожевого кольору. Розрахунок здійснюють за формулою:

де X — кислотність зерна, °; Н — кількість 01 н. розчину їдкого натру, витраченого на титрування, мл; 20 — множник для перерахунку на 100 г зерна; 10 — для переведення 0,1 н. розчину їдкого натру в 1 н.

1.Засвоїти основні нормативи концентрованих кормів їх якості за даними органолептичних і хімічних аналізів.