МОДУЛЬ ІІ

РОЗМНОЖЕННЯ, ВИРОЩУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ДЕКОРАТИВНИХ РОСЛИН

 

ЗМ3. Особливості розмноження декоративних рослин

 

Мета: Вивчити особливості насіннєвого та вегетативного розмноження різних груп декоративних рослин.

 

Короткий зміст змістового модуля 3

 

1.     Якість та основні прийоми підготовки насіння декоративних рослин

      до посіву.

2.     Строки та способи посіву декоративних рослин.

3.     Безрозсадний метод вирощування однорічників.

4.     Вирощування розсади та догляд за посівами.

5.     Природне та штучне вегетативне розмноження декоративних рослин.

6.     Щеплення, його види та техніка проведення.

7.     Загальна характеристика та класифікація зелених насаджень.

8.     Квітникові насадження, методи їх створення.

 

1.     Насіннєве та вегетативне розмноження декоративних рослин

 

Мета: Вивчити види, техніку та особливості розмноження декоративних рослин.

Довідковий матеріал

 

Декоративні рослини розмножуються насінням і вегетативно – шляхом відділення від материнської рослини її частин – листка, бруньки, пагона, гілки, кореня, бульби і т.д. Більшість однорічників та дворічників при розмноженні насінням зберігають ознаки, властиві певному сорту.

У багаторічних декоартивних рослин, в тому числі і цибулевих, розмноження насінням призводить, як правило, до змін в наступних поколіннях. Ці рослини частіше розмножують вегетативно.

Насіннєве розмноження

Найбільш розповсюджений спосіб розмноження декоративних рослин – насіннєвий. Його використовують при виведенні нових сортів квіткових рослин, при вирощуванні однорічників, дворічників, ряду трав’янистих багаторічників, сезоноквітучих оранжерейних і кімнатних культур.

Якість насіння.  Насіння, яке призначене для посіву, повинно мати високі посівні і сортові якості.

Посівні якості насіння визначаються енергією проростання, схожістю, життєздадністю, чистотою, вологістю та відсотком зараженності шкідниками та хворобами. За посівними якостями насіння ділиться на три класи і повинно відповідати вимогам держ стандарту (ГОСТ). Наприклад насіння айстри та гвоздики Шабо 1-го класу повинно мати чистоту не нище 98% і схожість не нище 90%, 2-го класу відповідно 95% і 70%. 3-го класу – 90% і 40%.

Сортові якості насіння характеризують чистосортність. За сортовими якостями насіння декоративних рослин ділиться на елітні, першої (І) і другої (ІІ) категорії сортової чистоти. В насінні еліти і першої категорії сортової чистоти примісь інших сортів і різних гібридів не допускається. Наприклад у айстри сортова чистота елітного насіння повинна бути  95%, насіння І категорії – 90%, ІІ категорії – 80%.

Підготовка насіння до посіву. Показники схожості, чистоти, господарської придатності визначають в державних насіннєвих інспекціях методами визначеними Державним Стандартом. Для визначення схожості беруть чотири проби по 100 насінин, для чистоти дві наважки від 0,5 до 10 г, в залежності від величини. Господарську придатність визначають добутком відсотка схожості та чистоти і діленням на 100. Господарська придатність насіння квіткових рослин коливається від 50 до 95%. При розрахунку норми висіву насіння потрібно додати 10-25% загальної потреби, враховуючи відходи при вирощуванні.

За велечиною насіння ділиться на категорії:

1)     дуже мілке (у бегонії, примули, лобелії) – до 250000 штук в 1г;

2)     мілке (петунія, левині ротики, агератум, портулак.мак) – до 5-12000 штук в 1г;

3)     середнє (айстри, левкої) – 500-600 штук в 1г;

4)     крупне (цинія, бальзамін, нагідки) – 100-300 штук в 1г;

5)     дуже крупне (духмяний горошок, рицина, боби, настурція) 1-35 штук в 1г;

6)     гігантське (кокосовий горіх) – 0,5-0,8 кг.

За формою – округлі, овальні, клиновидні, видовжені, тригранні і т.д.), за кольором – від білого до чорного, поверхнею – гладенька, шороховата, бугорчата, волосиста і т.д.

До основних прийомів підготовки насіння до посіву відносять: протруювання,  яке оберігає насіння та сходи від хвороб. Воно буває сухим і вологим.  Для сухого протруювання в основному використовують препарат гранозан. Для обробки 1кг насіння достатньо 1г препарату. За 3-5 годин до посіву насіння припудрують препаратом або перемішують з ним. Для боротьби з бактеріальною гниллю, фузаріозом (айстри, гладіолуси) використовують ТМТД (тетраметіл-тіурам дисульфід), хорус та ін. Насіння гвоздики голандської в марлевих мішечках поміщують перед посівом в 40% розчин формаліну. Протруєне насіння ретельно промивають, після чого просушують і висівають .

          Термічна обробка насіння гарячою водою 50-55ºС проводиться від 2 до 12 годин в залежності від культури.

         Намочування. Для прискорення проростання насіння таких культур як горошок духмяний, настурція, аспарагус та ін. їх попередньо перед посівом слід на добу намочувати у воді з температурою 20-30ºС. Після цього насіння злегка підсушують і одразу висівають.

         Проморожування проводять,  щоб скоротити період проростання насіння і підвищити життєздатність рослин. Насіння насипають у ящик, прикривають і закопують у сніг, де залишають до весни.

         Повітряно-тепловий обробіток включає провітрювання і обігрів шару насіння на сонці. Цей прийом підвищує схожість і енергію проростання насіння.

         Скарифікація – це пошкодження твердих оболонок  насіння (канна).

         При механічному – надпилюють, протирають з крупним піском, протирають на тертках, надколюють, але так щоб не пошкодити зародок насінини.

         При термічному (кани, банана, аконіта) ошпарюють кип’ятком кілька раз, поки оболонка не трісне. Після чого оболонка легко пропускає вологу до зародка і поява сходів прискорюється.

         При хімічному – оболонку насінини розмочують 2-3% розчином соляної чи сірчаної кислоти або в хлорній воді (2-3 каплі на стакан води) протягом 10-12 годин.

         Стратифікація – це витримування насіння протягом кількох місяців в умовах зниженої температури (0-5ºС). Перед стратифікацією насіння перемішують з вологим піском, торфом, мохом у співвідношені 1:3. Стратифікують насіння з твердими оболонками (шипшина, кизильник, гледичія тощо). За необхідності їх зволожують. Якщо немає спеціального приміщення для стратифікації, то ящики з насінням закопують в сніг. Добрі результати дає посів насіння у відкритий грунт пізно восени, при цьому стратифікація насіння проходить в природніх умовах.

         Строки посіву визначаються в залежності від виду рослин та умов вирощування (відкритий, закритий грунт) і представлені в таблиці 3.3.

         Посів насіння. Відомі три способи посіву насіння: рядовий, гніздовий і розкидистий. Спосіб посіву залежить від кількості вирощуванних рослин, місця і часу посіву, а також від величини насіння.

         Рядовий посів проводят в боріздки помічені маркером чи лінійкою, а на великих площах посів проводят сівалкою.

         При гніздовому способі посів крупного насіння (бобів, горошку, настурції) розміщують по 2-3 штуки в лунку.

         При розкидистому посіві насіння розкидають вздовж та поперек врозсип. При такому способі посіву потрібно намагатись по можливості розкидати насіння рівномірно, не густо, так як сходи будуть витягуватись, стають слабкими і в такому випадку буде затрачуватися час на їх проріджування. Чим менше насіння, тим на меншу глибину його потрібно сіяти і навпаки.

 

Орієнтовні норми висіву насіння  (  г)

 

Величина насіння

На 1 ящик (30х50 см)

На 1 м2 парника або розсадника

Дуже мілке

0,5

-

Мілке

1,0-1,5

7-10

Середнє

2,0-3,0

13-18

Крупне

4,0-5,0

25-30

Дуже крупне

-

20-150

 

         Для посіву насіння використовують суміш із дерновою, листовою, перегноєм і піском у різних співвідношеннях. Попередньо землю дезинфікують формаліном, гранозаном або паром.

         У відкритий грунт рекомендується висівати насіння рослин, які характеризуються такими особливостями:

         1) невимогливі і виносливі (нагідки, матіола);

         2) швидко ростуть (боби, настурція);

3) мають дуже розвинуті корені, які важко переносять пересадку       дельфиніум, маки, люпин); 

4) призначені для пізнього цвітіння (айстри, левкої);

5) мають насіння, яке важко розбухає (аконіт, анемона, ірис, лілії);

6) рослини, сіянці яких в тепличних умовах підгнивають (іберис, люпин);

7) сходять наступного року після посіву (адоніс).

          При вирощуванні однорічників які використовуються на зріз, а також щоб забезпечити довший період цвітіння, насіння висівають в декілька строків (через 5-7 днів).

         Безрозсадний метод вирощування однорічників значно скорочує затрати і собівартість рослин, при цьому рослини відрізняються більшим розвитком і менше страждають від хвороб.

         Недостаток цього способу вирощування полягає в тому, що рослини квітують дещо пізніше порівняно з вирощеною розсадою і насіння розходується в 2,5-3 рази більше. Грунт під посів насіння квіткових готують досить ретельно. При вирощуванні однорічників безрозсадним методом насіння висівають в кінці квітня – на початку травня, а більш теплолюбні – в другій половині травня.

         При розмітці борізд вносять 30-50 г суперфосфата, 20-30 г аміачної селітри і 10-15 г калійної солі на 1м2. Заробляють насіння просушеним торфом, піском або перепрівшим перегноєм. Посіви прикочують катком і обережно поливають. На великих площах використовують широкорядний стрічковий посів з міжряддям 20-30 см.

         Проріджування сходів Своєчасне проріджування посівів має великий вплив на розвиток рослин, які вирощують у відкритому грунті. При посіві насіння безпосередньо в грунт, густі сходи проріджують двічі.

         Перший раз – з появою першої пари листочків, залишаючи половину сходів. Друге проріджування – при появі 3-5 листочків (приблизно через два тижня), залишаючи встановлену відддаль між рослинами. При проріджуванні потрібно видаляти більш слабші рослини, а здоровші рослини можна використати для посадки в іншому місті. Перед проріджуванням рослини рясно поливають.

         Вирощування розсади Багато декоративних рослин, які мають довгий вегетаційний період, при посіві у відкритий грунт не встигають квітувати  протягом короткого літа, або квітують досить пізно. При вирощуванні таких росин потрібно підготувати розсаду.

         Для цього насіння висівають в спеціальні  ящики, а розпікірувані сходи тримають в теплиці до повторної пікіровки, або виставляють в парники. Ящики, горшки перед посівом дезинфікують розчином 40%-го формаліну (1:300). Ящики та інший посуд повинні бути з дренажним шаром (2-3см) для кращого відводу надлишкової води. Склад садової землі змінюється в залежності від виду рослин. При заповнені ящиків земельну суміш ущільнюють, вирівнюють поверхню, поверх грунт в ящики засипають рихлу, бажано листову, просіяну землю, в яку висівають насіння. Залежно від велечини насіння, їх присипають просіяним річковим піском, шаром який рівний двум діаметрам насіння, але не більше 0,5 см. Дуже мілке насіння не засипають, його злегка вдавлюють планшеткою в грунт, рясно змочують із оприскувача і покривають склом чи плівкою. Після появи сходів можна поливати лійкою тільки з мілким ситом, і тільки теплою (20-25ºС) відстояною водою.

         Для проростання насіння, квітковим рослинам необхідна температура від 15 до 20-25ºС. При проростані сходів, ящики потрібно тримати в темряві, крім глоксинії та узумбарської фіалки. З появою сходів ящики виставляють на світло, захищаючи рослини від прямих сонячних променів. Температуру повітря в приміщені знижують на 2-3ºС, а саме приміщення постійно провітрюють.

         Посів в горшки або торфо-кубики  проводят в тих випадках:

1) рослини погано переносят пересадку (мак, кохія, левкої, мімулюс);

2) вирощують розсаду крупних декоративних рослин (садові боби, іпомея, духмяний горошок, настурція, рицина   ) по 3-5 насінин в горшок діаметром 10-12 см, або 1-3 насінини в торфо-кубик.

         Посів в парники і розсадники проводят з другої половини березня до кінця квітня. При підготовці парників до посіву на вирівняний перепрівший перегній насипають земляну суміш шаром 10-12 см, ретельно розрівнюють і злегка ущільнюють. Віддаль між землею після посадки і склом пакрникової рами або плівки повинна бути не менше 8-10см. Після того як земля в парнику дещо прогріється,  її поливають і висівають насіння. Його рівномірно висівають на поверхні і заробляють рихлою піщаною землею, злегка ущільнюючи.

         Якщо сіянці не пікірують, то їх слід висівати в гнізда на віддалі від 3х3 до 5х5см або висівають в боріздки на віддалі від 5 до 10 см.

         Парники або розсадники закривають рамами або плівкою і до появи сходів тримають притіненими. Після появи сходів парники і розсадники в теплу погоду провітрюють, піднімаючи рами.

          В грунті парників вирощують розсаду айстр, хризантем, рудбекій та інших більш крупних рослин. Після виборки розсади однорічників, парники можна використати під посів дво-та багаторічників.

         Догляд за посівами. Тепло і волога – обов’язкові умови для проростання насіння. Але пересушування і надлишкове зволоження недопустимі. Посіви необхідно щодня провітрювати, призатінювати їх від прямих сонячних променів та своєчасно пікірувати.

         Облік посівів  Дуже важливо не допустити змішування сортів при посіві, тому поміщають етікетки, на верхньому кінці яких відмічають назву культури, сорт, дату посіву, призвіще відповідального за посів. Одночасно ведеться книга посівів за формою: Культура. Господарська придатність, %. Дата посіву. № пакета. Маса в грамах. Кількість ящиків чи рам. Дата появи сходів. Дата пікіровки. Кількість розсади. Аналогічні записи ведуться і для посівів відкритого грунту.

         Пікірування, або проріджування сіянців – важливий агротехнічний прийом, який забезпечує утворення сильної розсади. При пікіруванні сіянцям надається більша площа живлення, поліпшений світловий та повітряний режим. Сіянці пікірують за допомогою двозубої пікірувальної вилочки та кілочка. Щоб визвати кращий розвиток кореневої системи, у більшості рослин корені при пікірувані вкорочують на 1/3 довжини.

         Пікірування проводять під маркер і віддаль встановлюють залежно від біологічних особливостей рослин і проводять її в фазу сім’ядолей або першої пари листочків. А такі рослини як бегонія пікірують 2-3 рази,  інші 1-2 рази.

         Сіянці пікірують  у шахматном у порядку, збільшуючи при кожній наступній пікіровці віддаль між рослинами. Інколи замість неї проводять проріджування сходів.

         Техніка пікірування:  правою рукою за допомогою пікірувального кілочка погруженого в землю сіянець злегка припіднімають з землі, а лівою рукою беруть його за сім’ядольні листочки. Звільненим кілочком роблят лунку для посадки. Потім  прищіпують кінці кореня сіянця та опускають його в приготовлену лунку. Корінчики в лунці не повинні загинатись доверху. Далі засипають землею до самих листочків та рясно поливають і поступово знижують температуру на 2-5ºС. В останій час розсаду практикують пікірувати безпосередньо в торфо-кубики, що забезпечує добрий розвиток рослин, більш раннє цвітіння, краще приживання і зниження відходів при посадці у відкритий грунт.

         Для приготування торфо-кубиків використовують 3 частини добре розклавшого торфу, 1 частина піску або тирси і 0,5-1 частина свіжого гною. На 1 кг цієї суміші добавляють 2-3 г вапна, 3 г аміачної селітри, 20 г суперфосфата і 6 г калійної селітри.

         Підприємство або його частина, яке спеціалізується на вирощуванні садивного матеріалу деревних та кущових рослин, що використовуються для озеленення міст і населених пунктів, називають розсадником.

         За профілем діяльності розсадники поділяють на лісові, лісомеліоративні, декоративні, плодові. В останій час більшість розсадників є багатопрофільними і вирощують рослини для різного призначення.

         Розсадник декоративних рослин включає в себе:

1.     Маточник декоративних рослин;

2.     Ділянку закритого грунту (теплиці, парники) – призначену для вегетативного розмноження та вирощування розсади і сіянців;

3.     Посівне відділення – поле для вирощування сіянців;

4.     Шкілки саджанців – поля, де вирощують саджанці декоративних рослин;

5.     Контейнерну ділянку – місце для вирощування рослин із закритою кореневою системою;

6.     Допоміжні об’єкти: дороги, склади, площадки для техніки, добрив, матеріалів. Зрошувальні системи тощо.

Формування посадкового матеріалу:

Формування наземної частини у кущів здійснюється для отримання добре розвиненого посадкового матеріалу з великою кількістю пагонів, що кущаться.

         Формування наземної частини у дерев здійснюється з метою отримання прямого стовбура (штамба) певної товщини із заданою кількістю скелетних гілок. У хвойних порід штамб практично не формують.

         З метою формування компактної, добре розвинутої кореневої системи в розсадниках проводять пересадку (перешкілювання) саджанців. За умови вирощування крупномірного посадкового матеріалу (15-20 р.) практикують періодичне обкопування дерев з підрізанням кореневої системи. В остані роки існує техніка, яка дозволяє виконувати цю роботу механізованим способом.

         Вегетативне розмноження. В декоративному садівництві способів вегетативного розмноження значно більше ніж в інших галузях рослинництва.

         Вегетативне розмноження використовують в наступних випадках:

1.       Декоративні рослини при насіннєвому розмноженні не повторюють ознак батьківських рослин. В основному це багаторічні рослини – гладіолус, флокс, іриси, тюльпани, жоржини, бузок, троянди та ін.

2.       Рослини не зав’язають або не дають дозрілого насіння. В наших умовах не зав’язають насіння окремі види кактусів, кімнатного жасмину, герані тощо.

3.       Економічно вигідно (для отримання рослин з вирівняним ростом, для більш раннього цвітіння і т.д.)

4.       Рослини біологічно пристосувались до вегетативного розмноження (гіацинт, гладіолус, амараліс та ін.)

        Вегетативне розмноження може бути природнім і штучним.

        Природнє вегетативне розмноження відбувається за допомогою таких вегетативних органів:

1.     Розетки листя, вуси (суниця, хлорофітум, каменеломки)

2.     Плітні – наземні облистяні пагони, які мають на кінці листову розетку    (живучка).

3.     Кореневище – підземні пагони, які мають сплячі бруньки (іриси, півонія, конвалія, кани).

4.     Коренева паросль – пагони, що утворюються із сплячих бруньок коренів рослин (бузок, хризантема, верба, тополя тощо.)

5.     Цибулини.  Цибулеві рослини ділять на дві групи: вічнозелені – кринум, панкрациум і листопадні – лілії, нарциси, тюльпани, гіацинти, крокуси, сцили. За місцерозміщенням цибулинок-діток ділять на підземні (тюльпани, нарциси) і повітряно-стеблеві, розміщені в пазухах листя (лілія тигрова, бульбоносна) і у вигляді суцвіть заповнених бульбочками (декоративна цибулька)

6.     Кореневі бульби або відозмінені корені – вмістилище поживних речовин, які відділяються тільки з кореневою шийкою (жоржини). Стеблові бульби розмножуються поділом (бегонія, цикламен, глоксинія)

7.     Бульбоцибулини (гладіолус, шафран) – поділом і дітками.

Штучні способи вегетативного розмноження

1.     Поділом куща кореневищних рослин (флокс, дельфініум,спірея, ромашка, хризантема, примула, бузок та ін.). Викопаний кущ ділят гострою лопатою на рівні частини, так щоб на кожному корені було не менше 2-3 пагонів або бруньок. Рослини, які квітують ранньою весною, рекомендується ділити та висаджувати восени; рослини, які квітують літом і восени, можна ділити та висаджувати як восени, так і весною.

2.     Живцювання – спосіб вегетативного розмноження шляхом укорінення певних частин рослин. Живці можут бути стебловими, кореневими і листовими.

 Стеблові живці діляться на такі групи: здерев’янілі (смородина, верба, спірея). Визрівші живці довжиною 15-30 см заготовляють восени або весною, а висаджують під кутом 60-70º , залишаючи 2-3 бруньки над землею. Посаджені живці потрібно обов’язково полити і замульчувати; напівздерев’янілі мають листя і неповністю визрівшу кору (троянда, бузок, чубушник); зелені живці з невизрівшою корою (традесканція, фуксія, хризантема). Строки укорінення живців різних рослин неоднакові. Швидко укоріняються живці гвоздики, колеусів, герані, мальви, флоксів, традесканції, а з дерев’янілих рослин – верба, тополя (на 6-8 день). Красивоквітучі кущі – троянда, бузок, чубушник, калина – вкоріняються на 20-24 день, а більшість хвойних – ялина, модрина, - на 3-4 місяць (туя на 6-й місяць). Тому їх можна заживцювати в парники під зиму, накрити рамами і добре утиплити. До весни частина рослин вкоріниться.

Для живцювання використовують трав’янисті живці тільки у віці від 1 до 3-5 років, дерев’янисті – до 10 років. Для проведення живцювання потрібно дотримуватись чистоти (дезинфікація марганцевокислим калієм посуду, парників, субстрату, стелажів), обробку живців стимуляторами роста –ІОК, ІМК, гетероауксин, нижній зріз живців робити під кутом 50-70º , а верхній – над брунькою. Добрі результати отримують при живцюванні з п’яткою (троянди, хвойні). Вологість – 85-95%, оприскування – 5-6 раз на добу.

Для зменшення випаровування зменшують листову поверхню. Живці з товстими м’ясистими листками попередньо прив’ялюють перед посадкою, живці, які мають молочний сік, попередньо промивають у воді 40-50 º С, а потім сажають в субстрат, так як посадка без промивки призводить до закупорювання провідних судин.

Кращий субстрат для укорінення – рихлий річковий пісок + 50% торфу. Світло – розсіяне, призатінюють, глибина посадки -1-2 см, температура – не нище 12-18ºС до 22ºС, а для теплолюбних – 28-30ºС.

Температура субстрату повина бути вища на 3-5ºС. Для цього ящики, горшки ставлять на стелажі або труби отоплення.

  Кореневі і кореневищні живці (відрізки коренів 5-8 см у драцени, флокса, півонії, пеларгонії).

 Листові живці (бегонія, сансів’єра, узумбарська фіалка, глоксинія, фікус, окремі лілії-лусками).

         3. Відводки – це вкорінені пагони материнської рослини:

         Горизонтальні – в боріздки викладають молоді пагони, пришпилюють та 2-3 рази за сезон окучують;

         Дугоподібні – після попереднього пришпилювання частину пагона прикопують;

         Пульпа – процес, коли від верхньої пришпиленої частини пагона розвиваються нові рослини (малина, ожина);

          Повітряні – коли в місці бажаного вкорінення роблять надріз і пагін обертають мохом, постійно його зволожуючи до утворення тонкого коріння;

         Окучування – при розмножені тополі, липи. Молоді деревця зрізають верхівку, з’яляється прикоренева паросль і коли пагони досягають 8-10см, проводять перше окучування на 2\3 довжини пагона. Другий раз – при довжині 15-18 см, третє – 45-50 см. У кінці вересня землю видаляють, зрізають вкорінілі пагони і висаджують на постійне місце.

         4. Щеплення – це перенесення частини однієї рослини на другу і їх зрощування, що дозволяє зберегти сортові особливості щепленої рослини. Розмножуються щепленням троянди, бузок, азалії, блакитні ялини та ін.

       Рослина або частина її, на якій проводят щеплення називають підщепою, а частина яку переносять на підщепу – називають прищепою. Прищепою може бути брунька з частинкою кори та деревини (вічко або щиток) або живець, тобто частина пагона зі всіма бруньками.

         За часом проведення щеплення виділяють два періода: перший – до початку соковиділення, другий після соковиділення, коли луб добре відділяється від деревини. Приживання, тобто зростання залежить від таких умов:

1.     Якості та стану щеплення (живці повинні бути здорові та сильні);

2.     Ступіні співпадання камбіальних шарів;

3.     Правильності зрізів підщепи та прищепи;

4.     Величини поверхонь зростання;

5.     Правильність обв’язків;

6.     Охайність виконання роботи.

Види: копуліровка звичайна широко використовується для отримання сортових саджанців бузку, троянди та плодові. Основні переваги копуліровки перед іншими способами щеплення наступні: добре вдається у більшості деревних рослин, високе приживання, технічно легко проводиться, потреба невеликої кількості живців, зростання добре, рана на підщепі не велика і швидко заживає.

Техніка проведення копуліровки.  З минулорічного пагона потрібного сорту рослини зрізають одну бруньку (вічко) з невеликим кусочком кори (щиток) і незначним шматком деревини і вставляють його за кору підщепи. До зрізу вічка на підщепі роблять Т-подібний або перпендикулярний розріз. Поворотом леза ножа розгортають кору і вставляють за нею вічко. Поперечний розріз роблять напівмісячним. Підщепу копулірують на висоті 6-10см від кореневої шийки підщепи, товщина якого не повина перевищувати 8-16 мм. Загальна довжина щитка кори повина бути біля 22-28 мм з положенням бруньки дещо ближче до нижнього кінця – на 2-3 мм. Черешок листка над брунькою залишають довжиною 4-6 мм.

Терміни копуліровки визначають кліматичними умовами і біологічними особливостями рослин.

Копуліровка поліпшена або з язичком: один з найкращих способів щеплення живцями, але такий спосіб можливий при рівних діаметрах підщепи і прищепи. Переваги цього способу: 1) швидке і добре зростання; 2) відсутність відкритої рани; 3) порівняно простий і легкий у виконанні.

Техніка: спочатку у підщепи, а потім у живця роблять косі зрізи рівної довжини. Нижня брунька на живці повина знаходитись на зворотній по відношенню до косого зрізу. Для одержання язичка на живці і підщепі роблять розщепи поздовж  шарів деревини. Прищепу з’єднують з підщепою так, щоб язичок підщепи входив в рощеп живця. Зазвичай щеплюють живець з 2-5 бруньками.

Щеплення в наклад з язичком: використання цього способу можливе при відносно невеликій різниці в діаметрі прищепи і підщепи. У підщепи зрізають на   потрібній висоті всю вищерозміщену частину рослини. Зріз роблять перпендикулярно осі підщепи або з невеликим нахилом назад від майбутнього місця щеплення живця. Краї рани обрізають ножем. Косий зріз на живці і розщеп для одержання язичка виконують так, як при копуліровці. В верхній частині косий зріз живця повинен бути вище площини підщепи на 3-5 мм.

Щеплення з боковим зрізом в деревину         використовується при тих же співвідношеннях діаметрів прищепи і підщепи як в наклад, але допустима і більша різниця – до 6-8 раз. Переваги: 1) легко і швидко виконується; 2) щільне прилягання зрізів; 3) добре зростання; 4) наявність розміщеного вище шипа з гілкою, до якого можна підвязати ростучий пагін щепленої рослини.

Техніка. Підщепу зрізають вище місця щеплення на 15-25 см після набухання і початку росту бруньок щепленого живця. На підщепі роблять косий зріз кори з деревиною під невеликим кутом (10-20º). При чому одна сторона зрізу повинна бути  дещо довшою за іншу.

 Для щеплення використовують живець з 2-5 бруньками, на його нижньому кінці з двох сторін нижньої бруньки роблять два косих зріза у вигляді клинка. Вставляють живець так, щоб співпадали камбіальні шарі двох компонентів.

Щеплення в боковий розріз без шипа –  схожий з щепленням  з боковим зрізом в деревину. Найчастіше його виконують на дичках з бруньками, які не приживаються.

Основна відмінність цього способу полягає  в тому, що підщепи попередньо обрізають під кутом 60-70 º до осі стовбура і боковий зріз роблять під невеликим кутом. Живець готують для щеплення так само як і в попередньому випадку. Після щеплення цих двох компонентів розрізи перев’язують плівкою і обробляють варом.

Щеплення за кору.  Цей спосіб використовують при різних діаметрах підщепи і прищепи. Негативна сторона щеплення за кору – легке відломування щепленних живців з підщепи. В одному випадку після зрізки підщепи на потрібній висоті прорізають кору вздовж осі підщепи  на довжину косого зрізу живця, а в другому випадку в місці щеплення роблять Т-подібний розріз, лезом ножа розгортають кору і вставляють живець з одностороннім косим зрізом. Живець беруть з 2-5 бруньками, а якщо стебло підщепи товсте, то вставляють кілька живців по кругу стебла. І якщо досить товсте стебло, то обв’язку можна не проводити, а прибити живці тоненькими гвіздками.

Крім літнього щеплення у відкритому грунті проводять зимове щеплення. Зимове щеплення проводять на підщепах, поблизу кореневої шийки, для облагорожування декоративних деревних і кущових рослин. Після щеплення рослини прикопують до середини живця у вологий пісок і зберігають в ящиках з тирсою або торфом. Температура перших 18-20 днів підтримується в межах 8-10ºС, а потім знижують до 2-4ºС, а до весни до 0ºС. Ранньою весною щеплені підщепи висаджують в грунт. Щеплену частину рослин при цьому повністю заглиблюють в грунт і проводят звичайний догляд за рослинами.

 

Завдання для самостійної роботи

 

1.     Опрацювати основні показники посівних та сортових якостей насіння декоративних рослин.

2.     Вивчити основні прийоми передпосівної обробки насіння декоративних рослин.

3.     Схематично замалювати: а) вегетативне розмноження жоржин, півонії, гвоздики, б) розмноження цибулинами гіацинтів, бульбоцибулинами – гладіолусів, в) розмноження копуліровкою рослин троянди.

 

Контрольні питання для самоперевірки

 

1.     Назвіть основні способи розмноження декоративних рослин

2.     Які існують способи передпосівної підготовки насіння декоративних рослин?

3.     Що таке стратифікація, скарифікація і барбатація та умови їх застосування?

4.     Які існують строки, норми та способи висіву насіння?

5.     В чому полягає догляд за посівами декоративних рослин?

6.     Яка організація території розсадника?

7.     Назвіть основні способи вегетативного розмноження.

8.     Які особливості та умови розмноження живцями?

9.     Які існують способи щеплення та їх застосування у різних груп декоративних рослин?

10.  Як проводиться облік посівів?

11.  Що називають копуліровкою?

12.  Які існують види копуліровки і яка їх техніка проведення?

13.  Як проводиться щеплення за кору, в наклад та в боковий розріз?

14.  Чим відрізняється літнє щеплення декоративних видів від зимового?

 

Література

1.     Агафонов Н.В. Мамонов Є.В. Иванова И.В. Декоративное садоводство. Учебник. – М.: Колос, 2000. – 319 с.

2.     Білоус В.І. Декоративне садівництво (основи квітництва, днедрології та озеленення): Підручник. – Умань, 2005. – 296 с.

3.     Бунин В.А. Цветоводство. Практикум. – Львов, 1987. – 94 с.

4.     Маурер В.М. Декоративне розсадництво. Навчальний посібник. – Вінниця: Нова книга, 2007. – 264 с.

5.     Учебная книга цветовода. М. , «Колос», 1974. – 284 с.

 

5. Система та основні види зелених насаджень

 

Мета: Вивчити загальну характеристику зелених насаджень, їх класифікацію і специфіку та визначити роль і місце квітникових насаджень в загальній системі зелених насаджень.

 

Довідковий матеріал

 

Зелені насадження активно впливають на планування структури міст і вважаються одним з важливих факторів у створенні та покращенні санітарно-гігієнічних та мікрокліматичних умов життя людей. Вони також впливають на художню виразність архітектури міста. У зв’язку з цим. за своїм призначенням та залежно від розміщення, зелені насадження розподіляють на наступні групи:

1.                 Загального користування. Це міські парки, парки культури та відпочинку, сади житлових районів та мікрорайонів, сквери, бульвари, набережні, лісопарки, гідропарки, лугопарки, насадження на вулицях. Відповідна назва цих насаджень така, що через те користується все населення без будь-яких обмежень.

2.                 Обмеженого користування. Такі насадження ростуть на території окремих або обмежених житлових районів, шкіл, дитячих установ, спортивних комплексів, установ охорони здоров’я, промислових підприємств, навчальних закладів та інше.

3.                 Обмеженого індивідуального користування. Такі насадження характерні для елітних забудов, престижних заміських будинків, закритих клубів, елітних баз відпочинку, гольф-клубів тощо.

4.                 Спеціального призначення. Це охоронні та санітарно-захисні зони, ботанічні, зоологічні та дендрологічні сади, виставки, розсадники, квіткові господарства та інше.

5.                 Індивідуального користування. Насадження на територіях індивідуальної приватної забудови.

За територіальною ознакою зелені насадження поділяються на внутрішньоміські (внутрішньоселищні) і заміські (позаселищні). До групи внутрішньоміських належать зелені насадження, розташовані на територіях в межах міської (селищної) забудови. До групи позаміських – зелені насадження, розташовані поза зоною міської забудови незалежно від юридичних меж міста.

Згідно з існуючими нормативами на одного жителя в українських містах повинно бути не менше як 15-25 м2 зелених насаджень, а для сільської місцевості – 10-20 м2. Ці норамативи беруть за основу при проектуванні та створенні всіх зелених насаджень. При створенні садів, міських або заміських парків та інших об’єктів зеленого будівництва використовуються  найрізноманітніші способи поєднання дерев, кущів та квітів. Їх можна використовувати поодиноко, невеликими групами, цілими масивами, лінійними композиціями, боскетами, живоплотами, фігурними насадженнями.

Алеї та лінійні насадження. Це переважно алейні посадки вздовж доріг та доріжок, на лісових просіках, при озелененні вулиць, магістралей, озелененні огорож. Вони бувають вільно зростаючими та з кулевидно сформованими кронами, а також з стрижених кущів та з пірамідально сформованими кронами. Алеї бувають однорядні, двохрядні та багаторядні.

Живоплоти та бордюри. Такі насадження широко використовуються для обмеження та відгородження полотна доріг, смуг вуличного руху, для виділення або розмежування окремих частин парку, а також фігурних партерів. Частіше всього живоплоти створюються з однієї породи з дрібними або невеликих розмірів листками, висаджуючи сіянці в два-три ряди при віддалі 0,4-0,5 м в рядах та 0,5-0,6 м між рядами або густіше. Для створення необхідної густоти, живоплоти кожного року підстригають.

В залежності від використання видів дерев та кущів, живоплоти поділяють на м’які та колючі, вічнозелені та листопадні. Колючі кущі: барбарис, глід, маслина вузьколиста, терен, шипшина. Доцільно також застосовувати в окремих випадках і такі деревні породи як акація біла, гледичія, маклюра, груша звичайна та інші. Для вічнозелених живоплотів використовують тую східну, самшит, магонію. Всі живоплоти діляться на 4 групи: низькорослі або бордюри (0,5-0,7 м), низькі – до 1,2 м, середні – висотою до 2,0 м та високі – до 3,0 м і більше.

Для створення низькорослих бордюрів використовують низькорослі кущі: магонію, поліантові троянди, спіреї, дейцію. Для низьких живоплотів: бобовник, спірею японську, айву японську. Для живоплотів середньої висоти: жимолость, спіреї, кизильник блискучий, вишню піщану, альпійську смородину. Для високих живоплотів: жимолость татарську, чубушник, бузок, барбарис, дерен червоний, калину Бульденеж, смородину золотисту та інші.

За формою всі живоплоти діляться на дві групи: несформовані або вільноростучі та фігурні або стрижені. Вільноростучі живоплоти створюють переважно з кущів, які не переносять або погано переносять стрижку і формують красиві квіти. Фігурні зелені насадження застосовують частіше всього в садах і парках регулярного стилю, де їх потрібно регулярно стригти, зберігаючи задану форму.

Декоративні масиви та групи. Це досить великі території парків та лісопарків, що цілком зайняті деревами, кущами та іншими компонентами, які утворюють багаторічні, стійкі та довговічні природні або штучного походження насадження. Вони є основними елементами композицій парків та лісопарків, що сприяють покращенню мікрокліматичних та санітарних умов всієї території. Масиви можуть бути чистими, якщо вони складаються з одного виду дерев (ялинові, соснові, березові та інші), або змішані, якщо в їх склад  входить два або більше видів дерев, об’єднаних в одну композиційну одиницю. Змішані масиви мають перевагу – вони краще захищають поверхню грунту, збагачують грунт поживними речовинами, вважаються стійкішими проти несприятливих природних явищ.

Група деревних рослин – це перехідна одиниця від масиву чи гаю до відкритого простору в складі 3-5-7 дерев, поєднання деревних рослин однієї або декількох порід, розташованих ізольовано на відкритому просторі, з діаметром проекції крон у поперечнику не більше 25 м для малого лісопарку, 50 – для середнього, 80 м – для великого.  По густоті розміщення дерев групи діляться на густі, середньої густоти та рідкі. Групи можуть також створювати один ярус крони або кілька. При створюванні і формуванні декоративних груп можна використовувати різні види декоративних рослин, різні схеми посадок та розміщування та ін. Особливо ефективні групи на фоні газонів та зелених посадок.

Гаї.  Це дещо менші за розмірами (1.0 – 1,5 га) масиви, які складаються переважно з дерев одного виду: сосновий, буковий, дубовий, ялиновий та ін. Одна з особливостей гаю – це його прозорість між деревами майже на всю перспективу. Гаї окремих дерев бажано створювати серед інших композицій парків з обов’язковим хаотичним (не лінійним) розміщенням дерев.

Боскети. Боскети (від італ. boshetto – лісок, гайок) – невеликі простори в регулярних садах і парках, обмежені зеленими стінами, деколи у поєднанні з живоплотами. Всередині боскетів, у «зелених кімнатах» влаштовують зелені театри, дитячі й ігрові майданчики, басейни, фонтани, квітники.

Створюють боскети, як правило, з дерев одного виду (граб, липа, тис, ялина і т.п. Щоб зелені стіни зберігали надану їм форму, гілки дерев часто прив’язують часто до спеціального каркасу, захованого в гущі рослин. Виділяють такі типи боскетів:

а) боскет, вся рослинність якого за периметром, так і в середині являє собою стрижені стіни;

б) боскет, у якому периметр виконаний у вигляді стриженої зеленої стіни, а в середині нього дерева мають непідстрижені вільні форми;

в) боскет у вигляді гаю (у вигляді вільнорозміщених дерев або дерев із сформованими кронами,  розміщених в шахматному порядку).

Солітери. Так називають в художньому садівництві поодинокі дерева та кущі, що зустрічаються частіше всього на відкритих місцях. Вони характеризуються декоративністю крон, оригінальним забарвленням листя, квітів, плодів та кори. Солітери підкреслюють окремі місця композиції, прикрашають поляни, пом’якшують перехід від одного масиву до іншого. Вони можуть бути на ближньому плані і розраховані на огляд з близького положення та дального плану – це високі і ширококронні дерева та кущі. Особливо декоративно виглядають солітери з оригінальною формою крон (пірамідальна, колоновидна, плакуча і т. п.) та кольоровим забарвленням листя, кори, пагонів.

Обов’язковим елементом зеленого будівництва є квітники, до яких належать клумби, рабатки, групи, поодинокі та інші посадки на фоні газону. Але в квітковому оформленні потрібно враховувати відповідні співвідношення, розміри.

Надмірна насиченість парків, скверів, садків та інших об’єктів озеленення квітниками нераціональна і не завжди виправдана.

При проектуванні квітника потрібно керуватись головним принципом – підпорядковувати квіткове оформлення загальній меті даного об’єкту озеленення, враховувати біля якого об’єкту його розбивають – чи меморіалу, чи скверу, чи адміністративної споруди, чи палацу і т.і. У такому випадку квітники повині привертати увагу до архітектурної споруди і підкреслювати їх особливості.

Але може бути інша мета – створити у глядача гарний настрій завдяки красі квітів, їх кольору, формі, аромату, свіжості і неповторності. В такому випадку не оформлення підпорядковується архітектурному замислу, а навпаки архітектурні ансамблі і деталі зливаються в гармонії з квітами. 

Для кращого виявлення всіх якостей квітів та інших рослин, які використовуються в озеоененні при створені парків,  садків, скверів і окремих квітників  керуються такими класичними стилями: регулярним (геометричним, класичним, французьким) і ландшафтним (англійським, природним).

Створення квітників складається з проектування і перенесення проекту в натуру. Під квітником розуміють площу призначену для оформлення різних об’єктів, на якій розміщені газони, доріжки, однорічні і багаторічні квітучі та декоративно-листяні рослини різної висоти, а також малі архітектурні форми.

Квітники служать для короткочасного відпочинку і прикрашення ділянки. Вони можуть бути різної форми: квадратної, овальної, округлої, прямокутної т.д.

Площа квітника коливається від 4-5 до 20 м2 –  1га і більше. Квітник має певні складові: 1)квіткові насадження різної форми; 2) доріжки; 3) газон. Класичним їх поєднанням вважається співвідношення площі квіткових насаджень, доріжок і газону 3:5:8 або 5:8:13 (правило золотої пропорції).  В остані роки більше місця відводять під газон і дещо менше під квіти. Рекомендується відводити під деревні культури 40-50%, під кущі – 10-20%, під газони – 8-18%, під квіткові насадження – 4-8% і під доріжки – 15-20%. Приклад. Під квітник відведено 400м2 За правилом золотої пропорції 3:5:8 в сумі отримуємо 16 частин: 400:16=25м2, що складає 1 частину. Помноживши 25м2  на числа «золотої пропорції» отримуєм: 25х3=75м2 – таку площу відводять під квітники (клумби, рабатки, бордюри...) 25х5=125м2 – під доріжки, 25х8=200м2 – під газон.

При проектуванні перш за все наносять розміри і конфігурацію територій. Для цього в натурі проводят зйомку за допомогою кутомірних інструментів і сантиметрової стрічки. План місцевості переносять на папір в масштабі. Потім наносять всі комунальні лінії (каналізацію, електромережу,теплосітку тощо.), які знаходяться на ділянці, а також направлення доріг і доріжок та навколорозміщені об’єкти.

Під квітники відводять відкриті сонячні місця. На північних та західних границях рекомендується розміщувати захисні смуги з дерев та кущів. Такіж смуги доцільно помітити і зі сторони вулиці, проїджої частини вулиці – для захисту від пилу та шуму.

Після цього приступають до планування інших елементів – квітів, малих архітектурних форм і т.д. Після нанесення границь, доріг, місць для клумб і т.д. складають ескізний проект квітника з врахуванням посадки дерев, кущів, квітів.  Частіше всього його виконують в масштабі 1:10.

При створенні квітника слід керуватись такими правилами:

1.      Найяскравіша, приваблива частина квітника – клумба. Вона може бути облямівкою басейну, пам’ятника або бути самостійним об’єктом.

2.      Квіткові рисунки (фігури) не повині бути мілкими, бо вони будуть погано виділятись. Краще робити крупний рисунок з простими обрисами.

3.      Квіткові рисунки (фігури) повині бути в невеликій кількості і відокремлені газоном.

          При створені квітника використовують різні форми квіткових насаджень: клумби, рабатки, партер, орнаменти (арабески), групи, бордюри, масиви, альпінарії, рокарії, міксбордери і поодинокі посадки (солітери).

         Клумби – форма квіткового насадження, яка має різні геометричні контури з більш-менш однаковими розмірами в різних направленнях, виконана з більшим або меншим  кутом нахилу від центру. Клумби створюють з невеликим підвищенням над поверхнею землі, газону, доріг. За формою клумби бувають круглі, квадратні, прямокутні, овальні, зірчаті та  ін. Розміри: від 0,75 до 7-20 м в діаметрі, найбільш розповсюджені від 4 до 6м. Поверхню клумби завжди роблять випуклою під кутом 5-10̊º. На таких клумбах добре видно квіти і немає застою води. Розрізняють такі види:

Килимові – засаджені низькими квітучими або декоративно-листяними рослинами на одній висоті, часто на фоні газону або у вигляді  рисунка.

Квіткові – ті, які засаджують в основному більш крупними квітами з невеликою кількістю декоративно-листяних рослин, причому використовують літники, багаторічники, зимуючі і незимуючі рослини. Розрізняють змінні і беззмінні клумби.

Змінні – ті, де використовують однорічні декоративні рослини, що замінють  протягом вегетаційного періоду (навесні – віола, незабудки, тюльпани, нарциси, а після них можна засадити петунію, айстри, левені ротики.

Беззмінні – часто багаторічні декоративні рослини.

                   Рабатки (грядки) -  форма квітника, яка являє собою видовжені ділянки землі у вигляді грядок, засаджених квітковими та декоративно-листяними рослинами. Іншими словами рабатки – це квіткові грядки, які  розміщені вздовж доріг, площ або будівель.

          Рабатка має різну довжину і ширину в залежності від призначення та площі. Найкоротші – від 2-4 м, а найдовші – до декілька сотень метрів. Ширина рабатки від 0,5 до 3-4 м. Найбільш розповсюджені – з шириною 1-1,25 м. Поверхня рабатки завжди рівна, ледь припіднята.

          До рабаток можна віднести стрічкові посадки шириною до 3 м, з 5-8 рядами багаторічників або 8-12 рядами однорічників. Краї рабатки можна робити врівень з газоном або вище на 4-10 см.

          За будовою рабатки бувають односторонні (асиметричні) та двосторонні (симетричні).  На перших високі рослини  розміщують біля огорож, фасадів будинків. Двосторонні ж,  в основному, в центральній частині квітника. Дуже довгі рабатки можут бути приривними, розбиті на короткі відрізки і неприривними. Часто приривні приривають квадратними або круглими клумбочками, доріжками, крупномірними рослинами. У практиці найчастіше приривають кущовими чи штамбовими трояндами, хостою або низькорослими формами хвойних рослин.

                   Арабеска  як форма квіткових насаджень в останій час рідкісна -  це невеликі за площею, плоскі або трохи припідняті клумби (вичурної форми), які нагадують обриси і контури листя, квітів, гірлянд, вінків, метеликів та ін. рисунки. Арабески розміщують в основному на бокових частинах партерів і квітників, на газоні – в центрі чи по боках. Як правило їх засаджують килимовими низькорослими рослинами. Посадка та догляд за рослинами на арабесках – робота досить кропітлива, важка і вимагає значних витрат.

                   Група – це одна з форм квітника, де висаджується невелика кількість рослин одного виду чи сорту. Для груп використовуються здебільшого високорослі як квітучі так і декоративно-листяні рослини однорічні або багаторічні рослини, кущі або дерева, які висаджуються зближено. Група може бути висаджена на фоні газону або бути елементом квітника.

             Групи бувають: 1) пристінні – для декорування стін, стовбурів дерев, туалетів, загорож, непривабливих місць.  Для цього використовують високорослі рослини з декоративним листям (кліщевина, декоративна конопля, дивина); 2) вільноростучі, висаджені на газоні у вільній композиції; для цих груп використовують рослини різної висоти. Число висаджених повино бути не менше 3-5. Досить часто біля груп зі сторони, яка добре проглядається висаджують низькорослі рослини. Найчастіше група складається з одновидових посадок, але в останій час все частіше використовують  декілька (2-3), які поєднуються між собою за висотою, кольором  та іншими ознаками.

                   Поодинокі або солітерні посадки – називають одну із форм насадженя окремої однорічної чи багаторічної рослини на фоні газону, квітника, парку чи скверу, малих архітектурних форм і т.д. Рослини вибирають, керуючись в кожному конкретному випадку окремо: висота, габітус, колір листя, квітів, плодів та інші характерні ознаки.

            Декоративність солітерів повина бути бездогана у всіх відношеннях: сильна облистяність, чудовий габітус, оригінальність листя, рясне  і довге цвітіння і т.п. 

            Рослини з більш мілким листям та квітами практикують розміщувати ближч е до доріг, площадок, алей, а рослини з крупними листками та яскравими квітами подалі, де вони проглядаються здалеку.

                   Бордюри – форма квітника, яка слугувує каймою або облямівкою квітково- чи декоративнолистяних посадок (контур клумби, вздовж доріжок, рабаток, газону, алей. Інколи бордюри називають рамкою чи каймою.

          Бордюри облаштовують шириною 10-40 см в 1-5 рядів, в залежності від величини, рослини і характеру самого бордюра. Висаджують полоси квітучих, килимових, однорічних чи багаторічних низькорослих (до 20 см), з декоративними листками рослини. Це можуть бути і природньо ростучі рослини,  висаджені з інтервалами, розрахованими на повне змикання крони (0,7-1 м.).

          Бордюри слугують декоративним архітектурним оформленням території, яка озеленяється, вони надають оформленню квітника завершенності.

                   Партер – парадний квітник, який знаходиться перед перед будівлею або в центрі парку, скверу і т.д. В садово-парковому будівництві партером є  декоративне облаштування на горизонтальній площині в чітко витриманому стилі квітково-декоративного оформлення (геометричної форми) здебільшого біля входу у парк, сквер, сад, перед спорудою і складається з кількох елементів: газонів, спеціально підібраних декоративно-листяних і квіткових рослин, доріжок, малих форм архітектури об’єднаних і організованих квітковою композицією в єдине ціле.

            В партерах переважають газони з клумбами і рабатками з яскраво і довго зберігаючими декоративність рослинами. Загальним планом партера, в основному, є прямокутник, більша сторона якого в 2,5 рази перевищує меншу, що дозволяє поділити його на рівні ділянки і розмістити на них композиції, зберігаючи симетрію.

            Центральну частину партера займає газон, на якому розміщують одну або кілька клумб різного розміру, водний басейн, вази, статуї тощо. Площа партеру планується у відповідності до розмірів самого об’єкту. Гармонічне співвідношення партеру до об’єкту, що озеленяється 1:1,5.

                   Альпінарій – кам’янистий сад або гірка, штучно створена споруда, яка імітує альпійський ландшафт. В альпінарії у єдиному комплексі повині поєднуватись краса каменя і рослин – однорічників, багаторічників, кущів. Як правило це ділянки площею від 2 до 200 м2  і висотою від 0,5 до 10 м.

            Альпінарій здебільшого використовується у парках ландшафтного стилю, являючи собою куточок що відображає гірський кам’янистий ландшафт. Одночасно з використанням каменя в альпінарій доречно включати воду у вигляді джерела або водоспада.

            Альпінарій споруджують з осені. До весни закінчується осадка грунту. На гравійну дренажну основу насипають пагорб землесуміші з  родючої дернової землі з торфом, крупнозернистим піском і мілким гравієм. Після чого цей пагорб обкладають камінням різного розміру і форм, але бажано однієї породи (вапняк, граніт, базальт). Рослини висаджують весною, здебільшого зимостійких альпійської флори. 

                   Міксбордери – багатогрупові та багаторядні змішані посадки декоративних рослин (багаторічників, дворічників і однорічників), розміщених у вигляді природних груп біля стін, споруд, по краю більш високих посадок.

            Для міксбордерів підбирають рослини так, щоб забезпечити безперервність цвітіння квітника з весни до пізньої осені. Висота рослин поступово збільшується зі сторони огляду від низькорослих до високих. А рослини розміщують так, щоб площа квітника постійно була вкрита квітами різноманітного кольору. По краю міксбордера висаджують бордюр. Однорічники, як правило, висаджують між багаторічниками. Місце для міксбордера вибирають сонячне, тому висаджують здебільшого світлолюбні рослини.

                   Басейни. Дуже часто в садах та парках  облаштовують штучні басейни різних розмірів, берега яких засаджують декоративними вологолюбними рослинами, які гармонують не тільки з басейном,  але і з парком, садом. Зазвичай, висаджують іриси, бадан, осоки, а в грунт басейнів латаття, водяні лілеї.

                   Вертикальне озеленення – один з найпрестижніших, доступних і виразних засобів декорування будинків і споруд. У садово-паркових композиціях за допомогою трельяжів і пергол виткі рослини виступають у вигляді різноманітних арок, навісів, стін і коридорів. Виткі рослини  (виноград, ломиніс, жимолость, лимонник, плющ та ін.) використовують, головним чином, для декорування стін, альтанок, балконів, пергол, підпірних стінок, огорож, а також можуть використовувати у квітнику. Для цього на газоні роблять каркас або натягують шнури, щоб рослини обвивали їх, створюючи вертикальні стінки, колони, конуси та інші форми. Одна з найпростіших паркових конструкцій є пергола (від лат. пергола – зелений коридор, альтанка) – вертикальні стовпи з перекладинами, які слугують для підтримки пагонів витких рослин та створення умов затінення і прохолоди. Нескладну конструкцію мають і трельяжі ((від франц. треілляже – тристулкове дзеркало) – тонкі решітки для витких рослин, які мають декоративне і гігієнічне (сонцезахисне) значення.

                   Підбір рослин. При створені будь-якої форми квітника дуже велике значення має правильний підбір рослин, знання їх біологічних особливостей, агротехніки вирощування і володіння художнім смаком.

            Підбір рослин по висоті. Якщо в центрі клумби немає пам’ятника чи іншої архітектурної споруди, то висаджують високу ефектну рослину (агава, пальма, штамб, топіарну рослину), а до периферії висаджують рослини меншої висоти і закінчують краї клумби низькорослими. При такому розміщені рослини не закривають одна одну і достатньо декоративні.

            Підбір рослин за часом цвітіння  Асортимент рослин по можливості підбирають з таким розрахунком, щоб через два тижня після посадки рослин на клумбах вони зацвіли, починаючи з раньовесняних – до пізньоосінніх видів.

            Підбір рослин за кольоом  квітів або листя.  При цьому керуються такими правилами: 1) законом контраста кольорів; 2) законом гармонії кольорів; 3) значенням нейтральних відтінків.

1.     Закон контраста кольорів.  Сонячне світло, яке проходить через призму, дає основні кольори: червоний – оранжевий – жовтий – зелений – синій – фіолетовий. Найбільш гарні поєднання: червоний з зеленим, оранжевим, синім і жовтий з фіолетовим. Це відповідає закону контрасту кольорів. Одночасно вважається, що червоний, оранжевий і жовтий – це найбільш активні, або теплі кольори, причому оранжевий найтепліший. Зелений, синій і фіолетовий – кольори пасивні,  холодні, із них синій  найхолодніший, такі кольори надають квітнику строгість. Щоб пом’якшити різкий контраст інколи між групами висаджують рослини нейтральних тонів чи відтінків (білий, чорний і сірий).

2.      Закон гармонії кольорів означає  поступове збільшення чи зменшення інтенсивності кольору того чи іншого відтінку. Керуючись цим законом, можна при посадці рослин на клумбі використовувати будь-який колір квітів але з різною інтенсивностю. Якщо інтенсивність кольору зростає до центру клумби, наприклад від світло рожевого до рожевого, світло-червоного, а центр яскраво-червоний, то ця клумба має значно кращий вигляд, чим при знижені інтенсивності кольору від краю до середини.

3.      Значення нейтральних кольорів. Нейтральні кольори – чорний, білий, сірий часто використовуються в оформленні квітників. Рослин чорного кольору практично в природі не існує  (найбільш подібно до чорного – віола, колеус), білі і сірий колір досить часто зустрічається. Білі і сірі кольори добре видно здалека і квітник з ними має  розкішний вигляд. Їх також використовують для пом’якшення різких поєднань. Особливо білий колір зглажує дисгармонію, наприклад червоного і фіолетового, а чорний навпаки – посилює і підкреслює яскравість забарвлення.

Закладання квітника.

     З кінця квітня – початку травня, після нанесення контура квітника на площу, приступають до підготовки грунту. Спочатку вносять добрива: органічні 40-60 т на 1га, фосфору 90-120 і калію 75-90 кг на 1 га. Після цього перекопують грунт на глибину 18-25 см, не виходячи за межі клумби чи інших форм квітника. Щоб покращити поверхневий шар грунту, привозять спеціально підготовлений садовий грунт: 2 частини дернової землі, 1 частина перегною, 1 частина листової землі. Рівномірно перекопують і вирівнюють.

          Через два тижні після того як грунт осяде, наносять рисунок (мал. 24-26) Підготовку розсади квітів до посадки починають в залежності від біологічних особливостей рослин (січень, лютий, березень, квітень). В нашій зоні до посадки розсади приступають тоді, коли минає загроза заморозків.

          До виготовлення шаблонів для фігурних елементів квітника приступають зарання (взимку). Для цього використовують фанеру, жесть, картон та ін. Шаблон викладають на підготовлену площу,обводячи його гострим інструментом, засипають мілкою товченою цеглою, піском або іншим сипучим світлим матеріалом, який потім віником розмітають. Після того як шаблон забирають, залишаються контури рисунка.

          Перед виборкою і після посадки рослини обов’язково поливають. Подальший догляд за квітником полягає в поливі, прополювані бур’янів, рихленні грунту і підживленні.

            Розбивка квітника в натурі складається з перенесеня проекту з бумаги на участок. Для розбивки квітника необхідні наступні інструменти: рулетка, великий транспортир, трикутники, циркуль дерев’яний до 2 м, кілки, кілочки від 0,25 до 0,5 м, палка з наконечником, шнур, мотузки.

            Спочатку відбивають основні лінії доріг, доріжок, рабаток, їх ширину, помічаючи лінії крейдою, вапном. Потім встановлюють МАФ, висаджують поодинокі крупноміри, а вкінці висаджують трав’янистий рослинний матеріал.

 

 

 

        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал.26 Схема накреслення п’ятикутної зірки та п’ятикутника вписаного в коло.
 

Мал.25   Накреслення овалу
 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Улаштування доріжок та майданчиків

         Улаштування доріжок – відповідальний етап роботи. Спочатку роблять головні дороги, потім другорядні.

         Ширина доріг та доріжок залежить від розмірів ділянки, відвідування даного квітника і коливається від 0,5 м (пішохідні) до 3-4 м, а інколи складає 6-10 м. В скверах, на бульварах та ін. доріжки менше 2 м робити не можна.

         Доріжки повині бути твердими, швидко висихати після дощу, не заростати бур’янами. Основні типи: асфальтові, грунтові, плиточні, гравійні, бруківочні.

         Ефектно висаджувати з боків доріжок низькорослі кущові бордюри, рабатки або квіткові бордюри.

         Літній догляд за ними заключається у вирівнюванні підрізки країв газону, знищенню бур’янів, прибирання сміття.

 Догляд за квітником

          Для скорочення затрат по догляду за декоративними рослинами в квітниках потрібно враховувати особливості їх росту та розвитку і, відповідно з цим, керуватись наступними правилами:

1.     Висаджувати рослини на оптимальну віддаль;

2.     Розміщувати рослини з таким розрахунком, щоб вони швидко зімкнулись і прикрили темну поверхню грунту зеленню;

3.     Враховувати особливості цвітіння і його термін;

4.     Висаджувати рослини у відкритий грунт потрібно в залежності від їх стійкості до понижених температур, в кінці квітня, в травні, або на початку червня, після того як мине загроза заморозків.

              Догляд за квітником складається з наступних прийомів:

1.     Одразу ж після посадки проводять полив. За необхідності його повторюють.

2.     В перші тижні після посадки, на місці саджанців, які не прижились підсажують нові рослинного ж віку, сорту і кольору. Для цього вирощують запасні рослини в кількості 10-25%

3.     Регулярне рихлення грунту і прополка, особливо до змикання рослин.

4.     Проведення підживлення органічними та мінеральними добривами, рідше мікродобривами.

5.     Після того як рослини перецвіли, зрізають відцвівші суцвіття або квіти. Завдяки обрізці довше зберігається декоративність рослин.

На початку вересня часто можливі перші приморозки, які можут пошкодити теплолюбні рослини – бегонію, альтернатеру, дурман. Тому для страховки їх забирають у парники і теплиці. Також забирають і водяні рослини з басейнів. Прибирання рослин з квітника проводять вибірково, щоб не зіпсувати зовнішнього вигляду квітника. В останій час ведеться робота по створенню штучної пінки, яка застосовується при загрозі приморозків. Рослини покривають нею, а через 8-10 годин пінка висихає, тонка плівка її злітає, не залишаючи слідів.

На початку жовтня, надземну частину трав’янистих багаторічників, однорічників та килимових рослин зрізають і компостують.

Ділянки, які вільні від рослин, підживлюють і перекопують. Недостатньо зимостійкі багаторічники (троянди, гіацинти, лілії) покривають різними матеріалами або прикопують. Закінчують посадку цибулевих та інших рослин з раннім періодом цвітіння, висаджують і дворічні рослини (незабудки, фіалку, турецьку гвоздику). Вносять добриво і вапно та проводять осінній обробіток багаторічників.

 

Завдання для самостійної роботи

 

                    Практичне занятття (на місцевості та схематичне відображення в зошиті):

 Побудова прямого кута.

     1. На мотузці відміряють три відрізки довжиною 3,4 і 5 м. Якщо з цієї мотузки побудувати трикутник, то кут проти сторони 5 м буде прямим.

     2. На прямій лінії на рівних віддалях (1,5, 3 або 5 м) від майбутнього перпендикуляра роблять засічки. В місцях пересічення ставлят кілки з мотузками або циркуль з радіусом  в 1,5 рази більшим ніж віддаль до майбутнього перпендикуляравід одного із кілків, проводять дуги з першої і другої точки. Лінія, яка проходить через місця пересікання, буде перпендикуляром до першочергової прямої лінії

 

3.  Побудова кутів по шаблону, транспортиру:

Побудова тупих та гострих кутів;

Проведення прямих паралельних ліній;

Радіус до кутів;

Креслення кола;

Креслення овала;

Креслення п’ятикутної зірки.

4. Схематичні малюнки побудови різних видів квітників з підбором декоративних рослин: клумб, арабесок, рабаток, міксбордерів, груп бордюрів.

 

Контрольні питання для самоперевірки

 

 

1.                              Назвати основні групи зелених насаджень за призначенням та розміщенням.

2.                              Які групи зелених насаджень розрізняють за територіальною ознакою?

3.                              Які зелені насадження називають алеями та лінійними насадженнями?

4.                              Що таке живоплоти та бордюри, їх застосування в зеленому будівництві?

5.                              Яке призначення і застосування в садово-парковому будівництві декоративних масивів, груп, гаїв та солітерів?

6.                              Що таке квітник і які методи їх створення?

7.                              Які основні правила та вимоги проектування при створенні квітників?

8.                              Що таке клумба як форма квіткового насадження, та які її види?

9.                              Яке призначення та види рабаток, арабесок, бордюрів, груп та солітерів?

10.                         Що називають міксбордером та основні правила його створення?

11.                         Які принципи підбору рослин при створенні різних форм квітникових насаджень?

12.                         Які проводять агротехнічні заходи при закладанні квітників?

13.                         Назвіть основні правила догляду за квітниками.

14.                         Яка роль та місце в садах і парках ландшафтних квітників (сад безперервного цвітіння)?

15.                         Яка роль та місце в садово-парковому будівництві альпінаріїв, рокаріїв та басейнів.

16.                         Що таке вертикальне озеленення і його застосування?

 

Література:

 

1. Білоус В.І. Декоративне садівництво (основи квітництва, дендрології та озеленення): Підручник. – Умань, 2005. – 296 с.

2. Білоус В.І. Садово-паркове мистецтво. Коротка історія розвитку та методи створення художніх садів. – К., 2001. – 299 с.

3. Бунин В.А. Цветоводство. Практикум. – Львов: Вища шк., 1987. – 96 с.

4.Ивахова Л.И., Фесюк С.С., Самойлов В.С. Современный ландшафтный дизайн. – М.: ООО Аделант, 2005. – 378 с.

5. Кучерявий В.П. Озеленення населених місць.: Підручник. – Львів: Світ, 2005. – 454 с.

6. Учебная книга цветовода. М., «Колос», 1974. – 208 с.

6. Використання декоративних рослин в озелененні

 

Мета: Вивчити принципи підбору та поєднання декоративних рослин в ландшафтних композиціях та технологію створення зелених насаджень

 

Довідковий матеріал

 

Предметом теорії художнього садівництва вважається вивчення композиційних елементів, які входять в художнє оформлення саду, формування та створення нових композицій, поєднання їх з сусідніми композиціями та довкіллям, створення гармонійного поєднання між окремими елементами парку.

Садово-паркова композиція – це поєднання рослинних форм в єдине гармонійне ціле. Досягається це тоді, коли маса, форма, колір, текстура підкоряються єдиній гармонії. Для досягнення гармонійної єдності більшість рослин, які входять у композицію, повинні мати одну або кілька спільних рис: текстуру, форму, характер росту, колір.

Правило домінування одного виду: при використанні кількох видів рослин, з метою надання композиції оригінальності, лише один вид має бути домінуючим, а інші повинні бути підпорядковані йому як в естетичному, так і біологічному відношенні. Застосовувати в одній композиції багато видів не рекомендується. Групи із одного, двох або трьох видів мають ефектніший вигляд (закон простоти).

Принципи підбору та поєднання дерев, кущів і трав'янистих рослин у садово-паркових композиціях:

1.     Екологічний принцип;

2.     Фітоцинотичний принцип;

3.     Систематичний принцип;

4.     Фізіономічний принцип.

Екологічний принцип  полягає в мистецтві розміщувати рослини, які мають певні зовнішні форми, в умовах, що відповідають оптимальним екологічним умовам для їх вирощування. Завдяки погодженості характеру насаджень з характером навколишнього середовища, рослини добре розвиваються і утворюють композиції, які гармонують з природним ландшафтом.

Фітоценотичний принцип  полягає у формуванні композицій з рослин, які здатні спільно зростати в однакових екологічних умовах, доповнюючи одна одну, ефективно використовуючи світло, вологу, елементи живлення та інші фактори.

 

Приклади групування рослин за екологічним принципом

 

Характеристика місць зростання

Рослини (дерева, кущі, трави)

Чорноземи та сірі лісові суглинисті грунти

Дуб, клен, липа, граб, яблуня, груша, ліщина, бузина, барвінок, копитняк

Сухі піщані та супіщані грунти

Сосна, береза, клен гостролистий, барбарис, пухірник, житняк, очитки

Вологі наносні грунти

Вільха, верба, тополя, конвалія

Сухі круті схили

Ялівець козацький, кизильник горизонтальний, піроканта

Вологі заливні луки

Верба, тополя, клен сріблястий, вільха, ірис болотний, татарське зілля, сусак зонтичний

Сухі галявини серед дубових насаджень

Груша, яблуня, терен, глід, кизил, шипшина, тонконіг, первоцвіт

 

Приклади сполучення дерев та кущів за фітоценотичним принципом

 

Тип насадження

Супутні породи

Ялинник

Ялиця, сосна, береза, осика, дуб, липа, ліщина

Сосняк

Карагана, дрок, береза, ялівець, дуб, ліщина

Модринник

Жимолость, шипшина, спірея, ялина, ялиця

Діброва

Липа, клен польовий, груша, яблуня, ліщина, черемуха, калина, бруслина

Березняк

Сосна, клен гостролистий, ялина, ялиця, чубушник, жимолость, шипшина

 

Систематичний принцип  полягає у використанні в композиції рослин одного роду, які мають багато спільного у формі крони, стовбура, фактурі й забарвлення кори та листя, гілкуванні та габітусу крони.

Концентрація на певній ділянці великої кількості форм одного роду (сортів одного виду) збільшує мальовничість ландшафту, створює декоративні ефекти великої виразності.

Фізіономічний принцип формування композицій. У його основу покладена гармонійна схожість зовнішнього  вигляду,  форми, текстури кольору рослин.

Їх поєднання здійснюють, враховуючи ритм біологічного розвитку та естетичну узгодженість їх форми, структури, кольору. Головне завдання полягає в тому, щоб показати індивідуальну красу кожної рослини, намагаючись привернути до неї увагу, викликати цікавість.

 

Приклади групування рослин у композиції за систематичним принципом

 

Березовий гай

Береза повисла, б. пухнаста, б. вишнева,

б. даурська, б. Шмідта, б. повисла ’Юнга’

Ялиновий гай

Ялина звичайна,  я. колюча,  я.біла ’Сопіса’,

я. сербська,  я. звичайна’Гніздоподібна’,

я. Енгельмана

Cад бузку (сіренгарій)

Бузок звичайний, сорти: Красавица Москви, Мон блан, Жанна Дарк, тарас Бульба та ін.

Сад троянд (розарій)

Троянди виткі, флорібунда, паркові мініатюрні, чайногібридні, сорти цих груп

Сад рододендронів

Рододендрони, жовтий, японський, Смірнова, Лебнера

 

Приклади використання фізіономічного принципу формування композицій

 

Головна порода

Супутні породи

Липа

Калина

Береза

Жимолость, чубушник

Чубушник садовий

Дельфініум

Кизил

Фіалка рогата

 

 

Створюючи садово-паркові композиції, слід додержуватись наступних правил:

1.            Основні породи слід вибирати і групувати за висотою, текстурою, формою і відповідно до їх екологічних вимог.

2.            Листопадні дерева слід використовувати як підлеглі до вічнозелених, щоб підкреслити сезонні зміни забарвлення.

3.            Рослини повинні відповідати розміру і масштабу композиції.

4.            Крона дерева, яке стоїть окремо, не повинна поширюватись у сферу впливу крони іншого дерева.

5.            Необхідно знати строки, коли дерево досягне повного розвитку та його розміри.

6.            У композицію мають входити рослини з узгодженою тривалістю життя.

7.            Не застосовувати багато видів у одній композиції. Група з одного-трьох видів виглядає найбільш ефектно.

8.            У композиції повинен домінувати один вид, решта займають підлегле становище.

9.            Рослини в композиції мають гармонійно поєднуватись, тобто мати спільні риси в кольорі, формі, текстурі, характерові росту.

10.       Екологічні вимоги рослин у композиції не повинні бути антагоністичними.

Колорит – співвідношення кольорів та їх відтінків у садово-паркових композиціях. Прекрасна форма або вдале оформлення садової ділянки може бути зруйноване неправильним і грубим застосуванням колоритного поєднання рослинності. Не відповідне колоритне поєднання небажане і недопустиме, при вдалому колоритному поєднанні невдалі форми допускаються.

Контрастні колоритні сполучення:

1.     Червоний – зелений

2.     Оранжевий – синій

3.     Фіолетовий – жовтий

За таких колоритних сполучень рослини підсилюють свою тональність і завжди приємні для сприйняття.

Гармонійні колоритні сполучення:

1.     Червоний – жовтий

2.     Оранжевий – зелений

3.     Жовтий – синій

4.     Зелений – фіолетовий

5.     Фіолетовий – оранжевий

6.     Синій – червоний

Такі сполучення діють заспокійливо, приємні для очей і широко використовуються при створенні композицій.

Дисгармонійні колоритні сполучення:

1.     Червоний – оранжевий

2.     Оранжевий – жовтий

3.     Синій – фіолетовий

4.     Фіолетовий – червоний

Такі солучення неприємні, їх слід уникати при оформленні зелених насаджень.

Гармонійне поєднання нюансів – це поєднання відтінків у межах переходу від одного кольору до іншого.

1.     Жовтий – світло-жовтий, золотисто-жовтий, золотисто-оранжевий;

2.     Зелений – світло-зелений, зелено-жовтий, зелено-синій, зеленувато-сірий;

3.     Оранжево-червоний, яскраво-червоний, червоно-пурпуровий – пурпуровий, темно-пурпуровий, фіолетово-червоний;

4.     Блакитний, синій, фіолетовий.

 

Характерні особливості забарвлення декоративних рослин

 

Жовте забарвлення:

1.     Жовтий колір – один з найбільш яскравих і найбільш близьких до білого.

2.     Декоративні рослини з жовтим забарвленням листків або квіток виділяються у темряві, їх участь в композиції надає їй теплоти та життєрадісного настрою.

3.     Жовтий колір допомагає групі зайняти домінантне місце в композиції.

Оранжеве забарвлення:

1.     Викликає у глядача почуття теплоти, нагадує захід сонця.

2.     Декоративні рослини з квітками оранжевого забарвлення врівноважують будь-яку композицію, наповнюють її виразністю та змістом.

3.     Такі декоративні композиції проглядаються здалека, а розміщувати їх слід на добре освітлених місцях.

4.     Добре поєднується з синім та фіолетовим кольорами.

Червоне забарвлення:

1.     Найкраще поєднується з синім та жовто-зеленим.

2.     Поєднання яскраво-червоного з синьо-зеленим можливе при наявності нейтрального білого або сірого кольору.

3.     Рослини з червоним забарвленням виразні та ефектні, але використовувати їх слід обережно.

Синє забарвлення:

1.     Синій колір – найбільш холодний в палітрі кольорів.

2.     Це найважливіший колір при створенні перспективи.

3.     Синій колір вдало гармонує з жовтим та червоно-оранжевим.

4.     Поєднання синього з фіолетово-червоним не бажане.

5.     Синій та зелений гармонійно поєднуються.

Фіолетове забарвлення:

1.     Цей колір належить до групи холодних тонів.

2.     У природі зустрічається рідко

3.     Фіолетовий колір добре поєднується з жовтим, оранжевим, зеленим, а найкраще з золотисто-зеленим.

4.     Невдале поєднання: фіолетового з синьо-червоним, червоно-синім, темно-червоним.

Біле забарвлення:

1.     Рослини з білим забарвленням в композиції діють нейтрально.

2.     Білий колір гармонує з рештою кольорів, але особливо з холодними тонами, освіжаючи їх.

3.     Його головне завдання – пом’якшувати неприємні тональні поєднання.

4.     Наявність білого забарвлення підсилює дію темних кольорів.

Зелене забарвлення:

1.     Зелений – головний колір садового простору, колір рослин.

2.     Маючи різні відтінки, є головним колоритним тоном живої природи і відіграє велику роль у створенні композицій.

3.     Зелене забарвлення вважається нейтральним, у поєднанні з теплими тонами є активним, з холодними – пасивним.

Коричневе забарвлення:

1. Належить до теплих тонів.

     2. На коричневому забарвленні рослини, погляд відпочиває.

     3. Коричневий колір є добрим фоном для світлих кольорових плям.

     4.Коричневі барви добре гармонують з зеленим, золотисто-жовтим, оранжевим.

Чорне забарвлення:  

1.     Чорний колір діє нейтрально.

2.     На задньому плані зливається з синім та фіолетовим.

3.     Чорне забарвлення зменшує об’єм предметів та рослинних груп, віддаляє їх від спостерігача.

Сірі та сріблясті тони:

1.     Є фоном, що об’єднує або відокремлює елементи решти кольорів.

2.     Сірі та сріблясті тони в поєднанні з іншими кольорами діють нейтрально, пом’якшують та нейтралізують дисгармонію.

3.     Підкреслюють теплі кольори в групах.

4.     У поєднанні з червоним та оранжевим утворюють контрастні, а з синім і зеленим – гармонійні поєднання.

Під час посадки квітучих дерев та кущів і, особливо, трав’янистих квітучих рослин на середньому й задньому плані, їх необхідно висаджувати великими плямами, щоб досягти максимального колоритного ефекту.

Забарвлення архітектурних елементів

1.      Темні архітектурні елементи не можна поєднувати з рослинністю світлих тонів.

2.      Рослинність сріблястих і білих тонів протягом року може бути фоном    для темних архітектурних елементів.

3.      Жовті, коричнево-жовті, сіро-жовті тони архітектурних елементів добре поєднуються з рослинністю.

4.      Яскраве забарвлення архітектурних елементів не повинно конкурувати з яскравими тонами рослинності.

Правила колоритної побудови композицій

1.     При озелененні будь-якої  території, слід уникати строкатих колоритних поєднань і довільного підбору рослин у колоритному відношенні. Колоритні ефекти, які часто повторюються, створюють неестетичну строкатість і монотонність.

2.     Слід використовувати подібну або контрастну рослинність із взаємопідсилюючим або видільним впливом тонів.

3.     Слід уникати однотонності, яка зливається, не допускати використання  кущів і трав’янистих рослин одного забарвлення.

4.     Не варто зловживати частою зміною однотонних мас. Слід їх використовувати як елементи, що врівноважують сильні контрастні групи.

5.     Характер архітектурних елементів і споруд, їх вертикальне та колоритне вирішення є головним фактором, що зумовлює підбір відповідних декоративних рослин для їх оформлення.

Садово-паркова перспектива є виразом оптичного впливу садових елементів і рослинних груп на глядача за певного освітлення.

Основні елементи, які утворюють перспективу

1.      Передній план – дає початок перспективі, підкреслюється алеєю, терасою, оглядовим майданчиком, солітерами.

2.      Середній план оформляється узліссям масиву, групами дерев, солітерами.

3.      Далекий план оформляється фокусом, пейзажною групою, узліссям з вертикальним силуетом.

4.      Рамка (облямівка) – створюється при передньому та середньому плані.

Розрізняють лінійну та повітряну перспективу.

     Лінійна перспектива:

1.       Сприяє досягненню просторового впливу за рахунок зміни форм рослинних груп та архітектурних елементів.

2.       Допомагає скоротити або збільшити віддаль між елементами.

3.       Застосовується для оптичного пожвавлення рельєфу.

4.       Видові точки для вертикальних архітектурних елементів розташовують нижче, а для горизонтальних – вище них.

Повітряна перспектива:

1.     Має велике значення при оформленні великих паркових просторів.

2.     Залежить від пори року, часу доби.

3.     Червоний колір слід використовувати виключно на передньому плані, а синій – на задньому.

4.     Рослини за кольором слід підбирати і розміщувати у порядку світлового спектру: від червоного – до жовтого, від зеленого – до синього.

Світло і тіні в садовій композиції

1.     Світло – головний фактор, що створює гру світотіней. Він сприяє створенню пластичності і грайливості будь-якого пейзажу, дає можливість виявити красу садово-паркової композиції.

2.     Гра та розташування світла й тіней є сильним фактором в композиційному і просторовому оформленні будь-якого садового простору.

3.     Світлові та тінисті плями в садовому просторі слід урівноважувати і гармонійно комбінувати.

Пропорційність або відповідність масштабних співвідношень різних елементів в композиції є обов’язковою умовою її гармонійності.

Правила розміщення рослинних угрупувань в садовому просторі для забезпечення пропорційності:

1.     Основним просторовим елементом є горизонтально розташовані форми, які визначають сприйняття простору, підсилене грою світла й тіні, колоритом і перспективою. Для створення об’ємного просторового впливу необхідно, щоб було присутнє хоча б одне дерево, кущ, споруда.

2.     Види декоративних рослин у групах слід комбінувати, враховуючи їх гармонійні сполучення, підкреслюючи їх декоративні якості; правильно і пропорційно розміщувати на території для створення домінантних пунктів у вертикальному, сезонному і колоритному відношеннях.

3.     Дерево та кущі в групах слід поєднувати так, щоб вони і відокремлено мали художню цілісність.

4.     Підібрані рослини повинні створювати цілісні гармонійні в художньому і біологічному розумінні композиційні одиниці.

 

6.1. Створення проекту зелених насаджень

 

         Проектування зелених насаджень вирішує проблеми, пов’язані з зовнішнім виглядом простору території яке озеленюється. Проект охоплює просторове планування території, композиційне оформлення, підбір декоративних рослин з урахуванням їх біоекологічних і колоритних особливостей та взаємного поєднання.

         Проектне завдання розробляється на основі даних, отриманих при вивченні території, яка озеленюється, що враховують грунтові, кліматичні, гідрологічні умови та існуючу рослинність. На топографічний план наносять границі ділянки, споруди, елементи інфраструктури, рослинність, враховують побажання замовників.

         Технічний проект або генеральний план – головний документ для проведення робіт з озеленення. Він включає технічний проект планування, дендроплан, проект вертикального планування, проект меліорації і водопостачання, технічний проект освітлення, кошторисну документацію. Генеральний план виконують у масштабах 1:500, 1:200, 1:100. На ньому показують споруди, доріжки, площадки, виділяють функціональні зони та місця висадки дерев, кущів, трав’янистих рослин.

         Дендроплан, на якому цифрами вказують місця висадки рослин, доповнюють відомістю, де під відповідними номерами вказують повні назви рослин і їх розміри. Для деталізації проекту використовують робочі плани і креслення, де конкретизують найбільш складні елементи озеленення та ескізи окремих фрагментів. Можливе комп’юторне моделювання проекту за допомогою спеціальних програм, що дозволяє спрогнозувати вигляд насадження в різні пори року та його зміни з часом.

         На підставі попередніх розрахунків розробляється проект кошторису. Всі документи до початку робіт погоджуються з замовником.

Попередні роботи на озеленюваній ділянці. До початку озеленювальних робіт здійснюють вирівнювання ділянки, перепланування і завезення грунту, меліоративні роботи, інженерно-будівельні роботи щодо спорудження будівель, елементів інфраструктури, комунікацій, утилітарних та малих архітектурних об’єктів, доріг і садових доріжок. Весь комплекс робіт завершують до початку сезону висадки рослин весною та восени.

         Посадка дерев та кущів здійснюється як правило до початку, або після закінчення вегетації. За використання рослин із закритою системою роботи, зв’язані з посадкою рослини, не обмежуються в часі. Посадку на будь-якій ділянці розпочинають з найбільших дерев, потім висаджують кущі та багаторічні трав’янисті рослини.

         Крупномірні дерева, як правило, висаджують з грудкою землі і підв’язують до кілків. Хвойні породи краще висаджують в серпні-вересні, щоб до початку зими вони встигли вкорінитися. Обов’язковою умовою при посадці є полив з розрахунку 25 л на дерево і 12 л на кущ. Живоплоти краще висаджувати весною. Всі рослини протягом першого року вегетації слід своєчасно і регулярно поливати та знищувати бур’яни в приствольних кругах.

 

 

Повернутись до змісту